Змучені, але й задоволені вар'яти, які ще знайшли сили попри холод позувати перед камерою :)
Як це все починалось - вже важко згадати. З афіши. 2008-го року. Ще тоді хотілося спробувати це вар'ятство. Але щось не склалося...
У 2009-му вийшло так, що в нас 6 грудня також був марафон, хоча й денний, та й не соло - але їхати значно ближче. Була думка спробувати обидва, один за одним - але здоровий глузд переміг :)
В цьому році таки вирішив їхати і не зважати ні на зовсім ніяку форму (організація гонок та квеста відбирала весь час, який можна було використовувати для тренувань або хоча б просто покатушок), ні на втому після нашого марафону (за тиждень до НМ), ні на стан байка (який за сезон поступово погіршувався до незадовільно-дратуючого).
Коли в нас на форумі з'явився анонс, обрубав собі зворотний шлях оптимістичним постом "Йа йеду!" :) І подготовка розпочалася, тобто я продовжував ніц не робити і лише марафон 11.14 p.m. можна зарахувати у якості якогось там тренування. В останній день надумав переборку байка, замінив ледь не половину комплектуючих, які вже з пів-року чекали свого часу... А взагалі була лише потреба замінити порваний на марафоні трос передньої перекидки :)
Ніхто з наших, крім Yaryk-а, не зголосився випробувати себе нічним дьорт-кантрі. Тож ми, розглянувши купу варіантів, вирішили іхати нічною електричкою. Дешево, сердито та незручно. Зате тепло - в нашому вагоні можна було в майках ходити, навіть віно відчиняли. Десь посеред ночі, коли ми нарешті пірнули у неспокійний сон, вагони атакували мішки з картоплею, які повзали через всю електричку за допомогою крейзанутих бабок, що іхали до Львова на базар. В цьому гармидері промайнув залишок ночі, а ще за вікном розгледіли дощ, який і зустрів нас у Львові о 7:30. Після восьмої нас відшукав E-one, і ми разом пішли зустрічати Бантіка, Чайку та МайЛова...
Дощ посилювався, ставало холодніше, але ось з вагона вийшли кияни, перевлягнулися, склали ровери, і ми під легкою зливою поїхали додому до E-one.
Зустріли нас, наче коронованих особ або ж Кавалерів ордена Британської імперії. Смачнющий сніданок, можливість зігритися, підсохнути... Навіть погода вгамувалася і вирішила, що дощу на сьогодні вистачить. Після одинадцятої години їхали на трасу підсихаючими калюжами.
Траса "впєчатліла" кількістю грязюки, Грязюки, ГРЯЗЮКИ... Сама вона нескладна і швидкісна, але після оглядового кола закралися сумніви щодо Yaryk-ової заяви про намір намотати за ніч 120 км... Завдяки цьому огляду було вирішено, що карколомний спуск суцільною грязевою сумішшю буде перенесено на менш ковзаючу поверхню, щоб запобігти травмуванню на цій ділянці, складній для проходження навіть удень. Друге коло їхати не захотів ніхто :) Тож вирушили на мийку, а потім на просто царський обід. Величезне дякую! Після обіду вирішили "давити масу", хоча дехто поіхав по магазинах та на знайомство із містом.
Прокинулись, ще поніжилися на дивані, потім повечеряли і близько десятої вирушили на стартову галявину. Там вже було трошки "паморочних бєзумцєв" :) На небі у легкому мареві світилися Місяць та Юпітер. Зареєструвалися. Yaryk дуже хотів витягнути 29 номер - і матеріалізував своє бажання :)
Приїхав Ygrik, якого мені таки вдалося підбити на це вар'ятство. Приїхав не сам, їх було п'ятеро. Повага Рівному, незалік Луцьку!
Почали мерзнути, старт перенесли на пігодини через незрозумілу кількість учасників та чипів, стало ще холодніше. Але тішила думка, що вже скоро буде тепло, і трохи шкода було суддів та співчуваючих, що невдовзі залишаться на старті. Трохи роздягаюсь, залишаюсь у майці та термику - зараз буде тепло...
І ось, нарешті, шикування. Якогось дива виявили себе у другому ряду. Ооо, ну зараз почнеться тіснява, що ж робити? Куди тікати? Але вже зовсім немає чау - СТАРТ!
Юрба зривається з місця і як навіжена поринає у темряву вологого лісу...
Перші повороти, спуски, затор на стежці біля ями ліворуч, всі попереду гальмують, спішуються. Я все ще їдду і намагаюсь втриматися, щоб не пірнути у той рівчак... Є, проїхав, далі починаю набирати швидкість. Декого доганяю, декого пропускаю, спостерігаю, як по лісі розтягується ланцюжок світлячків. Обираю свій темп і їду в ньому, рвати не хочу, головне - доїхати :) Ідемо групою з рівенчанами, весело. Десь на якійсь грязюці мене заносить, туплю, зупиняюсь, м'якенько падаючи на руку. Поки встав та встібнувся - всі мене обійшли. Не страшно, попереду ще багато часу, дістану.
Потрохи наздоганяю, падаю на колесо, когось навіть обходжу у багнюці. Взагалі багнюка - це неперевершено. І хоча вона мені ДУЖЕ не подобається, я отримував неймовірне задоволення від пробуксовок та заносів. Шукав та знаходив вірні швидкість та траєкторію для різних ділянок, завдяки чому трохи згодом часто вигравав позиційну боротьбу. Грязюка, грязюка, грязюка... Бачу попереду скупчення ліхтарів, натискаю сильніше на педалі, а вони не втікають. Ааа, КП! П'ять чи більше учасників стоять у черзі, дуууже довго чекати. Але все одно - це ж перше коло, далі буде простіше, розтягнемось... Нарешті пікаю та намагаюсь дістати тих, хто вже пішов у відрив. Спуск, підйом, грязюююка, асфальт, можна відпочити і додати швидкості, раптовий поворот ліворуч - і нагору, наздоганяти маячки. Майже дістав групу на цьому підйомі, повертаю ліворуч і націлююсь на правий поворот поміж стовпчиками - і бачу, як вся група валить вперед, не помітивши розмітки. Кричу - мене не чують, що поробиш, їду сам правильною стежкою (не знаю, чи помітив би на цьому місці вночі розмітку, якби трасу їхав перший раз), бачу когось попереду, доганяю, сідаю на колесо, відпочиваю, потім обганяю, виглядаю наступний червоний вогник, і так непомітно доїжджаю майже до фінішу, де успішно лягаю на якійсь підступній ділянці. Ех, тож я так не планував! Тра обережніше! Здається, когось таки пропустив уперед, іду за ним.
Йой! Фотостудія на виїзді! Парасольки сліплять, потім з усіх боків спалахи, потім вже на останній багнюці знов спалах - це робилось, я так розумію, для дезорієнтації гінців, ага? ;) Викручую, обганяю, на фініш приходжу першим. Пік! Чую: "Урса, давай!" За голосом визначаю, що це polly, посміхаюсь і їду далі...
Друге коло вже було очікувано самотнє. Діставав маячки і "дєлав" їх :) Десь скоро побачив за собою Ygrik-а, поїхали разом. Спуск (перенесений), розвертаємось на коліях в грязюці і до першого асфальту. Десь там він втікає вперед, знов їду наодинці. На якомусь тягучому підйомі (ніби у канаві) побачив E-one, який боровся із перемиканням, обійшов його, здивувався трохи, але погнався вперед. Падінь вже не було. Бахіли дуже допомогали ногам залишатися сухими - оцінив їх і був невимовно радий, що вирішив спробувати, що то воно таке. Фініш, пити не хочеться, їду далі.
Третє коло. Насолоджуюсь трасами. Дуже сподобалась ділянка, де була просто грунтовка (метрів 20-30) між деревами, яка закінчувалася двома деревами, між якими потрібно було вписатися точно по центру, щоб не ковзати на їхньому корінні.
Вибивали ліхтарі, що іх видно було з деяких схилів. Вибивав Місяць, який підступно світив позаду, створюючи ілюзію, що хтось наздоганяє. Вибивали спалахи там, де менш за все їх очікуєш...
Кілька разів було відчуття, що прогавив КП, але таки знаходив його трохи пізніше :)
Фініш третього кола, polly протягує чай - відмовитись не можу, дякую :) Зігрівся, знову готовий до бою, лічу в темряву... Палатки вибивають, намагаюсь їх об'їхати, гублю трассу, добре, що направили на "путь істінний" :)
Десь на середині кола мене знову наздоганяє Ygrik, знов їдемо разом. Веселіше вдвох. Виявляється, він зупинявся їсти. Питаю, скільки ми вже їдемо, чую, що десь біля трьох годин. Потім він знов пішов на своєму "сосісі" вперед, а я собі крутив, як міг. Заноси, обгони, дістав якусь дівчину, обережно обійшов її, намагаючись розгледіти номер - але через ліхтарі нічого не видно...
Четветий фініш. Здається, Globetrotter пропонує перекусити. Погоджуюсь. Хтось забирає байк, хтось дає чай, хтось банан... Відпочиваю, поглядом шукаю байк - і вражений, його чистять від всього того неподобства, що причепилося на трасі... Все, готовий їхати. До байка - а його терпляче тримають, чекаючи, коли вже я там нажеруся :) Дякую! Перевірив ліхтар (прожеру на діоді Р7) - ще світить, хоча й більше трьох годин вже працює на середній потужності, але злегка зеленкуватий - це признак швидкого кінця. Беру запасний акумулятор та їду, сподіваючись, що дотягну до фініша.
П'яте коло. Трохи втомлений, але вірю, що зараз засвоїться їжа і стане добре :) Кручу, кручу, кручу, тримаюсь на грязюці, де вже зупиняюсь - злажу з байка і пішки виходжу на тверду ділянку, бо стартанути в багні не виходить. Чую позаду Yaryk-а: "Урса, ти?" - "Тож я, хіба не схожий?" - "Яке коло?" - "П'яте. А ти?" - "Шосте." - "Ну давай вперед!" - він і дав... Знов наодинці. Але знов бачу "червону шмату" - маячок :) Помічаю, що швидкість пада пропорційно згасанню ліхтаря. Дуже невпевненно йду трасою. З'являється доволі густий туман. Ліхтар світить на кілька метрів, світло розсіюється, відбивається назад, їхати дуже некомфортно. Перед "стрьомним" спуском обганяю ще одну дівчину. Вона почула мене за двадцять метрів і зупинилася, щоб пропустити, хоча місця й було достатньо. Видно, що дуже втомлена.
Виїжджаю на асфальт, зупиняюсь і міняю акумулятор, бо то вже неможливо блукати у пітьмі. Раптом бачу позаду ліхтар - як, вона вже тут? На тапки і вкручувати! Але то не вона, то хтось інший мене наздогнав. Їдемо разом до другого асфальту, а там, на повороті, нас очікує місцевий абориген, п'яний, як чіп. Починає розказувати, як ми його дістали і що він зараз із нами зробить. Закриває шлагбаум і погрожує. Намагаємося вирішити питання мирним шляхом, але під кінець доводиться обкласти його матами і дертися вгору, побоючись, що він женеться за нами з якоюсь штахетиною - позаду нічого не видно, тому трохи адреналінно :) Дзвінок оргам і прохання вислати групу ліквідаторів на це місце. Ладно, хлопці, вони можуть двинути йому так, що він до ранку не отямиться, але ж дівчата також ідуть, що робити їм? На щастя, на наступному колі він там не з'являвся...
Після підйому я знов залишаюсь на самоті, технічно проходжу усі ділянки, фінішую.
Легкий і швидкий "гам-гам", E-one та polly чомусь дивуються, що це вже буде шосте коло :) Кажуть, що до закриття старту 35 хвилин... Ех, не світить мені сьоме коло аж ніяк... Тепер основне завдання доїхати якомога швидше й безпечніше. Вирушаю. Десь ще на першій половині круга знайшов Yaryk-а, виявилось, що він проколовся, але допомоги не потребує. Їду далі, очікуючи, коли ж він мене наздожене. Помічаю, що на першій зірочці цеп клинить. Легкий переляк і рішення ломити на другій скрізь - вижимки із собою немає. Хтось (можливо, LesNik) мене обходить і пропонує сідати на колесо. Якийсь час ідемо разом, потім я не витримую темпа і відпускаю його. На КП бачу Ygrik-а, який замінює акумулятори і пропонує зачекати. Але мене це заводить і я кажу, хай швидше доганяє, а сам стаю на педалі і намагаюсь збільшити відрив, бо в нас однакова кількість кіл, а ще - в голові сидить ідея доказати нарешті, що "Кєлліс - нє катіт!" :D
Дістаю Merck-а, трохи їдемо разом, в нього відставання на круг. Ділянку з аборигеном проходимо з наміром заспокоїти його - але вона чиста. Далі вже йду у відрив на тягунах - і до фініша на всю силу, щоб не наздогнали :) Фотографів вже немає, ніхто не сліпить, якось незвично, але добре.
Усе, фініш! Живий. Задоволений. Здав чіп, переглянув результат, чекаю своїх :)
Підкріплення, очікування фінішу останніх учасників, дрижаки, нагородження... Свято ВДАЛОСЯ!
Ще й потрапив у 13-ку скоривших 6 кіл :) Прикинув, що у загальному заліку буду як мінімум дванадцятим. А вийшло, що посів 11 місце. Якихось чотирьох хвилин не вистачило до "фдєсяткє!" :)
Та хіба справа у результаті? Та навіть якщо й у ньому... 11-й з 47-ми - дуже непогано :)
Після нагородження поїхали на мийку, стали чистенькими і потрапили на сніданок. Величезне дякую E-one та його матері!
Далі відправили киян на поїзд, а через годинку й самі поїхали до вокзалу. Там зустрілися із ровенчанами і в останні хвилини взяли квитки на електричку.
Вийшли з Yaryk-ом у Дубно і поїхали додому своїм ходом, така собі закаточка на 60 кілометрів :) Одразу після старту розірвав цеп, який витримав всі знущання на НМ, проте здався на рівнесенькому асфальті. Ремонтуємось і їдемо. Дві з половиною години, "друге дихання" на гірках, замерзаючі ноги, відпадаюча п'ята точка - і ми вдома.
Дякую всім причетним до цього вар'ятства - і організаторам, і учасникам, і глядачам, і фотографам, і лісові, і грязюці, і Природі :)
