Прелюдія
В бажанні вилізти на подіум вирішила я підготуватись більш серйозно – не живучи в Сухачівській балці на трассі Дніпропетровського ЛКУ, а осилити щось більш важке… І ось дурне вирішило поїхати в турне. Профінансувавши Укрзалізницю закупкою квитків і зібравши невеличкий рюкзак, вимивши свій улюблений GIANT та морально зібравшись поїхала до неймовірного міста Ужгорода. Там мене вже чекали хлопці Giant 27.5 Team, проте була здивована концентрації велосипедистів, які тут осіли в альтернативу Криму.
Карпати – це тобі не хухри-мухри, виявилось, що це серйозно і потребує підготовки, підйоми виснажують і заганяють мій пульс під 200, спуски вимагають впевненості у техніці і володіння ровером. Проте я відмітитись цим не змогла, чим створювала незручності для бажаючих порисачити. Вибачайте хлопці – я буду тренуватись)
Про трассу
У славнім та чудовім місті де шоколадний кандидат
Побудував на центрі Бугу музично-світловий фонтан
Пройшли змагання по крос-кантрі, де кожен ровера фанат
Приїхав сили показати, медальку й приз може урвать
Пройшли давно часи лайтові, минув і час де страшно все
Крутить педалі було кльово, хто рив там трассу – усім респект
Завчасно приїхала злякатись новій і невідомій для мене трасі в чарівній Вінниці. Спитавши по телефону «що там?», почула «лайточок», а побачивши цей «лайточок» в реалії замислилась, що зі мною не так і чому для мене вона все ж таки складна. Технічні елементи інтенсивно зміняють один одного, є місця де можна розслабитись, є й такі, де можна просто покайфувати. Проте в лаконічному поєднанні всіх цих елементів траса не виявилась тою, що намотує кишки на колесо, але й не дала злетіти на крилах гордості. Прикатала всі елементи, над деякими навіть не замислюючись, а над іншими довелось медитувати досить багато часу шукаючи траєкторію, де ровер пройде без рихтовки зірочок.
В день змагання починається якийсь незрозумілий мандраж – долоні пітніють, макарони не лізуть, думки десь занадто далеко.
Старт – всі починають спочатку спокійно, а потім потихеньку від’їжджають… ну як потихеньку… починаючи з кам’яної секції понад рівчачком. Щось там в мене взагалі йшло не так. Саме йшло, з купою матів, нервів і психів, але йшло. Цілу вічність там програвала. Намагалась щось зробити зі своїм диханням, проте також не зрозуміла що з ним.
Усвідомивши, що третє місце поїхало не за гору, а зі цілі дві, все одно не кинула крутити педалі, а намагалася боротись до кінця. З кожним новим колом здавалось що ось-ось і я хоч когось наздожену, проте ілюзії перетворювались в попіл від електронного голосу розмовляючої баби, яка інформувала що попереду бездна. Залишалось насолоджуватись місцевими ландшафтами і у боротьбі з собою.
Найгірше змагання – це найкраще тренування. Тому не втрачаючи часу, коли організм в тяжких умовах вчилась так званій техніці.
Як результат – 4 місце, сумніви в особистій крутості, бажання працювати над собою.
Величезна подяка МТБ-Україна, за можливість катати на крутяцькому ровері GIANT XTC Advanced 27.5! А нова форма це +5 до впевненості)
Респект команді! Перше місце в командному рейтингу!
В імя гламуру та пафосу! До нових стартів!
Комментарии